Перші десять людей які прокоментують дану новину стануть журналістами!

Здається, потонуло в розкішних садках чи не найбільше село Галичини — Зимна Вода. Хочу розповісти про моїх односельців — військовиків і академіків, діячів освіти і культури, священиків і ченців, про людей, що залишили помітний слід у нашому житті.

По війні село Зимна Вода було осередком катакомбної церкви. Сюди прибували черниці, вигнані з різних монастирів. Шукаючи пристановища, вони селились одна біля одної, утворююючи своєрідні спільноти. Тут були й вигнані з парохій греко-католицькі священики, а також колишні в’язні ГУЛАГу та засланці з Сибіру, яким не давали змоги оселитися у Львові. У помешканнях багатьох вірних були кімнати-каплички, де священики проводили відправи. Зимну Воду КДБ називав «уніатським розсадником». Тут жив владика підпільної церкви Петро Козак.

1991 року батальйон військово-повітряних сил, розквартирований у селі, під командуванням підполковника Романа Терешка першим в Україні урочисто підняв синьо-жовтий стяг і присягнув на вірність незалежній державі.

Вулицями Зимної Води ходили такі знані в Галичині люди, як архітектори Євген і Василь Нагірні, поетеса Марійка Підгірянка, письменник Микола Зінчук, педагог, Герой Соціалістичної Праці Євгенія Кучеренко, академік, знаний художник Любомир Медвідь та багато інших відомих людей краю.